ВДІЛ (УДІ́Л)

ВДІЛ (УДІ́Л), присл., діал. Униз. Хитаючися і незважаючи на стежку перед собою, пішов Довбущук вділ (Фр., VIII, 1952, 118); Дехто поривається скочити на арену — сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ (Л. Укр., II, 1951, 530); Її руки звисали вділ (Коб., II, 1956, 244). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 312.